Натхнення для нових ідей можна знайти у звичайних речах: предметах удома, щоденних справах чи випадкових спостереженнях. У 1941 році швейцарський інженер Джордж де Местраль помітив, як колючки лопуха чіпляються до одягу та шерсті собаки. Він дослідив їх під мікроскопом і згодом використав цей принцип для створення застібки-липучки Velcro.
Ця історія показує, як уважність до дрібниць може стати початком нової ідеї. Ми адаптували матеріал It`s Nice That про досвід художників, фотографів та дизайнерів, які знаходять натхнення у повсякденному житті. Вони розповідають, як розвивають спостережливість, помічають незвичайне у знайомих предметах і перетворюють випадкові знахідки на творчі проєкти.
Адріан Ханфт: як звичайні чеки стали основою для анімацій
Художник із Колорадо Адріан Ханфт знайшов ідею для творчості завдяки випадковості. Одного разу на касовий чек потрапив антисептик для рук, після чого на папері з’явилися абстрактні візерунки. Це змусило художника уважніше придивитися до чеків, які раніше він просто зминав і клав у кишеню. Згодом вони стали основою для його коротких анімацій.
«У чеках мені подобається те, що вони водночас дуже особисті й майже нічого не варті. На них записано, які гамбургери я їв чи які підгузки купував. Мені подобається створювати роботи на цих папірцях. Цікаво брати речі з повсякденного життя й перетворювати їх на щось особливе», — розповідає Адріан.
Для своїх анімацій художник використовує сюжети зі звичайного життя: зграя птахів кружляє в небі, жінка виносить сміття, а плавець відштовхується від трампліна. Кожна сцена повторюється без кінця. Так Адріан показує, наскільки абсурдними можуть здаватися звичні дії, якщо вони ніколи не завершуються.
«Жінка виносить сміття, але її робота ніколи не закінчується. Бігун ніколи не перетинає фінішну лінію. А в людини, яка п’є каву, ніколи не закінчується напій. Нещодавно я завершив анімацію про хлопчика, який їде на велосипеді та врізається в інший. Згодом виявляється, що це його власний велосипед із попередньої сцени. Так я намагаюся показати абсурдність людської поведінки: ми постійно повторюємо ті самі помилки», — пояснює художник.
Іноді Адріан знаходить ідеї в речах, на які спочатку навіть не звертає уваги. Одного разу його дружина розбирала шухляду й віддала йому кілька яскравих цінників-наліпок для домашнього розпродажу. Спершу вони не викликали в художника особливого інтересу, але згодом він придумав, як використати їх для нової роботи.
«Коли ці наліпки нарешті привернули мою увагу, я запитав себе: “Що я можу з ними зробити?” І після цього вже не міг зупинитися», — згадує Адріан.
Зрештою він використав три флуоресцентні наліпки, щоб створити анімацію людини, яка робить сальто назад.
Адріан переконаний, що вміння помічати цікаве у звичайних речах потребує зусиль. Він згадує слова художника Рейнгольда Марксгаузена, які змусили його замислитися над тим, як люди сприймають навколишній світ.
«Художник Рейнгольд Марксгаузен якось сказав: “Щоб справді бачити, потрібно докладати зусиль. Потрібно наполегливо й уважно придивлятися до світу”. Мене особливо зачепили слова “докладати зусиль” і “наполегливо”. Що це означає? Наші очі постійно відкриті, тому дивно думати, що над умінням бачити потрібно працювати. Здається, ми або бачимо щось, або ні. Чому ж це має вимагати зусиль?» — розповідає Адріан.
З часом художник зрозумів, що для нових спостережень недостатньо просто дивитися навколо. Потрібно свідомо зосереджувати увагу на деталях, які зазвичай залишаються непоміченими.
«Коли я так про це розповідаю, може здатися, що йдеться про щось магічне чи містичне. Але насправді це цілком практичний підхід», — пояснює художник.
На думку Адріана, для розвитку спостережливості варто переглянути деякі творчі звички. Наприклад, не витрачати весь час на вдосконалення інструментів і не намагатися заздалегідь розпланувати кожен етап роботи. Натомість він радить збирати цікаві матеріали, експериментувати з ними й не вимагати від себе негайного результату.
Іноді, щоб подолати творчу кризу, достатньо припинити наполегливо шукати ідею та зосередитися на тому, що відбувається навколо.
«Натхнення, або “Муза”, як називає його Стівен Прессфілд у книжці The War of Art, не залежить від вашого обладнання чи розкладу. Якщо відчуваєте, що зайшли у творчий глухий кут, спробуйте нічого не робити. Просто посидьте, поспостерігайте за тим, що відбувається навколо, будьте терплячими й допитливими. Дочекайтеся, поки щось, чого ви раніше не помічали, приверне вашу увагу. Саме тому я кажу, що цікаве часто є просто перед очима, хоча ми його не помічаємо», — говорить Адріан.
Сам художник не обмежується спостереженнями. Він також збирає предмети, які можуть знадобитися для майбутніх робіт. Наприклад, часто їздить містом на велосипеді в пошуках незвичайних матеріалів і поверхонь, на яких можна створювати малюнки для анімацій.
«Я збираю матеріали, навіть якщо ще не знаю, що з ними робитиму. Ідеям потрібен час, щоб дозріти. Коли я подорожував літаком, то щоразу забирав із собою картку з інструкціями з безпеки, яка лежала біля мого сидіння. Просто тому, що вона здавалася мені цікавою. Нещодавно я використав ці картки в анімації, поєднавши їх із зображенням гуски в польоті», — розповідає художник.
Подібний підхід використовують й інші творчі люди. Наприклад, ілюстраторка Еді Медлі під час роботи в пабі записувала уривки розмов, які випадково чула від відвідувачів. Згодом вона зібрала ці записи в архів, до якого повертається в пошуках ідей для своїх робіт.
Художниця Крістін Тайлер Хілл, яка також працює регулювальницею дорожнього руху, знаходить натхнення під час щоденних змін на перехресті. Свої спостереження вона збирає в невеликому журналі The Cloud Report, який видає самостійно. У ньому з’являються замальовки зі звичайного життя: пожежний гідрант або зграя гусей, що летить у небі клином.
Проте помітити цікаву деталь — лише перший крок. Іноді достатньо змінити ракурс або освітлення, щоб побачити у знайомому предметі те, на що раніше не звертали уваги. Саме такий підхід використовує у своїй творчості фотографка Шеллі Горан.
Шеллі Горан: як знаходити красу у звичайних предметах
Фотографка з Мельбурна Шеллі Горан створює натюрморти зі звичайних предметів, які знаходить удома. Вона експериментує з освітленням, композицією та ракурсами, щоб показати деталі, на які ми зазвичай не звертаємо уваги.
Шеллі почала фотографувати натюрморти під час карантину у 2020 році. Тоді вона не могла виходити на вулицю, щоб знімати людей, тому вирішила працювати з предметами, які мала вдома.
«Це стало для мене переломним моментом. Раніше я майже не помічала цікавих дрібниць, які оточували мене щодня. Тепер я вже не можу дивитися на світ інакше», — згадує Шеллі.
На одній із фотографій Шеллі зобразила тюбик зубної пасти, з якого витікає синій гель. Завдяки освітленню здається, ніби гель світиться зсередини. На іншому знімку вона показала зім’ятий рожевий пакет для сміття, а ще на одному — малину на зубній щітці. Зблизька щетинки щітки здаються настільки гострими, що можуть проколоти ягоди.
«Навіть річ, яку ви бачите щодня протягом усього життя, як-от склянка води, може стати чимось незвичайним, якщо подивитися на неї під правильним кутом», — пояснює фотографка.
Шеллі намагається показати особливості предметів, які складно помітити з першого погляду. Для цього вона змінює освітлення, наближає камеру або обирає ракурс, який краще передає форму чи фактуру.
«Моє завдання — підкреслити те, що вже є в предметі. Наприклад, я можу вибрати ракурс, який зробить його форму виразнішою, або налаштувати освітлення так, щоб виділити текстуру чи блиск. Завдяки цьому звичайні речі можуть набувати нового змісту», — розповідає Шеллі.
Вона навчилася помічати такі деталі завдяки постійній практиці й досі розвиває цю навичку. Фотографка переконана, що уважніше дивитися на знайомі предмети може навчитися кожен.
«Спочатку буває складно побачити щось нове в тому, на що ви вже дивилися багато разів. Але навіть у тому, що бачиш щодня, можна помітити безліч нових деталей», — говорить Шеллі.
Подібний підхід використовують і дизайнери. Вони шукають ідеї не лише у формі чи зовнішньому вигляді предметів, а й у тому, як люди ними користуються.
Наприклад, дизайн-студія Little Troop під час розробки фірмового стилю для бренду домашніх контейнерів Cliik звернула увагу на те, як ці контейнери з’єднуються за допомогою магнітних кріплень.
Характерне клацання під час з’єднання підказало дизайнерам назву Cliik. А сам принцип кріплення вони використали у фірмовому стилі: створили графічні елементи, які можна поєднувати та накладати один на одного, подібно до контейнерів.
Ще один приклад — паковання продуктів Momofuku для домашнього приготування їжі. Працюючи над його дизайном, Енді Барон і його команда звернули увагу на те, як кухарі підписують продукти на професійних кухнях. Для цього вони використовують клейку стрічку та маркери, щоб швидко позначати вміст ємностей.
Дизайнери взяли цей знайомий спосіб маркування за основу оформлення паковання Momofuku. Так повсякденна звичка кухарів стала джерелом ідеї для дизайну.
Люсія Фам: як повсякденне життя Ханоя надихає на ілюстрації
Ілюстраторка з Ханоя Люсія Фам знаходить ідеї для своїх робіт у спогадах, місцевих традиціях і звичках людей. Вона зображує сцени з повсякденного життя рідного міста, звертаючи увагу на деталі, які пам’ятає з дитинства.
«Кожна людина має власний досвід, тому й бачить повсякденні речі по-своєму», — пояснює Люсія.
У серії ілюстрацій «В’єтнамська вулична їжа» художниця зображує продавців і відвідувачів вуличних закладів Ханоя. У її роботах можна побачити пластикові столи та стільці, смугасті навіси, підставки для паличок і ложок, різнокольорові склянки та пляшечки із соусом чилі й кетчупом. Усі ці деталі Люсія помічає на вулицях міста й згодом відтворює у своїх ілюстраціях.
На одній із робіт продавчиня обслуговує відвідувачів одразу чотирма руками. Так Люсія з гумором показує, як швидко доводиться працювати продавцям вуличної їжі, коли біля прилавка збирається багато людей.
«Коли навколо відбувається щось цікаве, я мимоволі запам’ятовую такі моменти. Потім довго зберігаю ці деталі в пам’яті, поки не з’явиться нагода використати їх у творчості. Це схоже на те, як відкладаєш найкращі інгредієнти для головної страви й чекаєш слушного моменту, щоб їх приготувати», — розповідає Люсія.
Ідеї для робіт вона також знаходить у власних щоденних справах. Наприклад, в одній з анімацій Люсія показала приготування спрингролів — традиційних рулетиків із начинкою. Вона додала до звичайних кухонних дій гумор і незвичні рухи персонажів. В одному з епізодів кухарка навіть з’їжджає з гірки разом з овочами.
«Для мене найважливіший і найдовший етап — приготування начинки для спрингролів. Потрібно почистити, нарізати, подрібнити та змішати всі інгредієнти. Я хотіла показати ці повторювані буденні дії так, ніби це сцени з фільму. За допомогою перебільшених рухів і незвичних ракурсів я перетворила нудну кухонну роботу на веселу й цікаву анімацію», — пояснює Люсія.
Як навчитися помічати нові ідеї у звичайних речах
Щоб знаходити нові ідеї, Люсія радить час від часу змінювати звичний розпорядок. Навіть невеликі зміни можуть допомогти помітити те, на що раніше ми не звертали уваги.
«Спробуйте зробити щось, чого ніколи раніше не робили. Іноді достатньо зовсім трохи змінити звичний ритм життя, щоб побачити світ під іншим кутом», — радить вона.
Адріан Ханфт також радить приділяти більше часу спостереженням. На його думку, майже будь-який предмет може виявитися цікавим, якщо довше придивитися до нього, змінити освітлення або розглянути з різних боків.
«Я люблю повторювати: “Чим уважніше дивишся, тим більше бачиш”. Іноді для цього достатньо змінити кут зору. Спробуйте по-різному освітити предмет, підійти ближче або відійти далі, подивитися на його дзеркальне відображення. Це не означає, що ви щоразу знаходитимете щось особливе. Але ви точно помітите те, чого раніше не бачили. І цей досвід змінить ваш погляд на звичні речі», — пояснює Адріан.
