Дослідники Єврейського університету в Єрусалимі опублікували нову наукову роботу. Вона по-новому пояснює роль дофаміну і опіоїдів — двох речовин, які виробляє мозок.
Довгий час ці речовини вважали «хімією задоволення»: дофамін відповідав за бажання, опіоїди — за приємні відчуття. Саме на цьому уявленні тримається популярна тема дофамінових дрібничок та порад про те, як керувати своєю мотивацією.
Автори нової роботи пропонують інший погляд: дофамін і опіоїди керують енергетичним балансом тіла, а не просто дають відчуття задоволення.
Як дофамін і опіоїди діють на тіло
Матан Коен і Шир Ацил з Єврейського університету в Єрусалимі проаналізували сотні наукових робіт про роботу дофаміну і опіоїдів — у людей і тварин. Це теоретична робота: автори зібрали докази з різних сфер науки — фізіології, ендокринології, поведінкових досліджень — і на цій основі запропонували нове пояснення того, для чого ці речовини насправді потрібні.
Їхня головна теза: дофамін і опіоїди — це не перемикачі приємних чи неприємних почуттів. Це регулятори того, скільки енергії тіло витрачає в певний момент.
Опіоїди — власні знеболювальні мозку. Їх повʼязують із відчуттям приємного, спокою і зняттям болю.
Дофамін підвищує активність тіла. Коли він діє, тіло витрачає більше енергії: прискорюється дихання й травлення, активніше працює імунна система, підвищується температура тіла й рівень гормонів стресу — тіло готується щось робити.
Опіоїди діють навпаки. Коли потреба, яка викликала цю активність, минає, опіоїди знижують її назад до звичайного рівня — тіло заспокоюється.
Процес дихання ілюструє цю різницю. Дофамін прискорює й поглиблює дихання, коли тілу потрібно більше кисню. Опіоїди, навпаки, пригнічують дихання. Саме тому передозування опіоїдами небезпечне: воно надто сильно пригнічує дихання, і людина може перестати дихати.
Схожий принцип працює й після фізичних навантажень. Під час бігу тіло виробляє власні опіоїди — це явище відоме як «ейфорія бігуна». За цією моделлю, опіоїди тут не «винагороджують» за біг, а знижують підвищену активність тіла назад до спокійного стану. Відчуття полегшення й приємності виникає саме від цього зниження, а не від самого бігу.
Звідки беруться бажання і полегшення
За цією моделлю, дофамін і опіоїди самі по собі не вирішують, приємна ситуація чи ні. Приємність чи неприємність — це те, як мозок сприймає зміну витрат енергії: зростання витрат ми відчуваємо як бажання щось зробити, а їх зниження — як полегшення і задоволення.
Це пояснює річ, яка в науці довго здавалась суперечливою: чому дофамін зростає не тільки в приємних ситуаціях — під час їжі чи приємної музики, — а й у неприємних: під час стресу, болю чи загрози.
Якщо вважати, що дофамін відповідає лише за приємні відчуття, це суперечність. Але якщо дофамін реагує на будь-яку потребу тіла діяти — байдуже, чим вона викликана, — суперечності немає. Тому дофамін однаково зростає і коли ми вмикаємо улюблений трек, і коли тікаємо від загрози: в обох випадках тілу потрібна енергія.
Що відбувається, коли система дає збій
Якщо дофамін і опіоїди справді керують витратами енергії тіла, то порушення в їхній роботі повинні мати не тільки психологічні, а й фізичні наслідки.
Автори наводять приклади, які це підтверджують:
- при шизофренії дофаміну виробляється забагато — і разом із психічними симптомами в пацієнтів спостерігають фізичні ознаки надмірної активності тіла: гіперактивність імунної системи та підвищений рівень гормонів стресу;
- при хворобі Паркінсона дофаміну, навпаки, бракує — і в пацієнтів спостерігають ознаки зниженої активності тіла: низький тиск, хронічну втому й падіння апетиту та ваги;
- депресію, повʼязану з порушенням роботи дофаміну, супроводжують пригнічений імунітет і сповільнений метаболізм;
- опіоїдну залежність супроводжують закрепи, пригнічене дихання й знижений статевий потяг — тобто ознаки загального пригнічення роботи тіла, яке спричиняють опіоїди;
- ожиріння й діабет другого типу повʼязані зі зміненою роботою рецепторів дофаміну й опіоїдів.
В усіх цих випадках фізичні симптоми йдуть поруч із психічними — і саме це, на думку авторів, підтверджує, що дофамін і опіоїди діють не лише на емоції, а на весь організм.
Як мозок навчається економити енергію
Автори також по-новому пояснюють, як мозок навчається на власному досвіді.
У класичному розумінні мозок має навчатися заради винагороди — тобто закріплює ті дії, які приносять щось приємне. За новою моделлю мозок навчається заради економії енергії: якщо якась дія чи фізіологічна реакція знижує енергетичні витрати тіла, мозок запамʼятовує це як вдале рішення.
Наступного разу, коли виникає схожа потреба, мозок застосовує рішення яке запамʼятав заздалегідь — ще до того, як потреба стане критичною. Якщо людина регулярно їсть у той самий час, мозок починає завчасно готувати тіло до їжі — наприклад, заздалегідь підвищувати рівень інсуліну, — щоб знизити навантаження на організм ще до того, як їжа потрапить у шлунок.
Так само, на думку авторів, працює і поведінка: мозок закріплює не ті дії, які просто є приємними, а ті, що допомагають тілу витрачати менше енергії в довгостроковій перспективі.
Що це означає
Це теоретична модель, і автори зазначають це у дослідженні. Вона поки не враховує роль інших речовин мозку — серотоніну, норадреналіну, ГАМК, — які теж впливають на енергетичний баланс тіла.
Частина наявних даних цій моделі суперечить. Наприклад, є дослідження, де опіоїди, навпаки, підсилювали бажання їсти, а не гальмували його — хоча за логікою моделі мали б знижувати активність. Автори пропонують можливе пояснення: в таких випадках може спрацьовувати послідовність з кількох кроків — спочатку опіоїди знімають стрес, а вже потім дофамін запускає нову потребу, наприклад голод. Але визнають: це питання ще відкрите і потребує подальших досліджень.
Головний висновок дослідження: дофамін і опіоїди — не «хімія щастя» у чистому вигляді. Це частина системи, яка керує тим, скільки енергії тіло витрачає і скільки заощаджує. Мотивація й задоволення, за цією моделлю, — не самостійні відчуття, а спосіб, яким мозок дає нам знати про ці витрати.
Дослідження не скасовує роль дофаміну й опіоїдів у переживанні приємного чи неприємного, але пояснює його інакше: спочатку діє фізіологія тіла, а вже потім — почуття.
