Перший досвід у креативній індустрії: як стартують молоді спеціалісти
На початку кар’єри студентам креативних напрямів часто доводиться діяти наосліп. В університеті пояснюють, що практика — обов’язкова, але не дають інструментів, як її знайти. Вакансії без досвіду — рідкість, листи залишаються без відповіді, а співбесіди більше нагадують перевірку на витривалість.
Софія Шалейко, студентка Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (далі — ННІЖ), зібрала три історії про перші професійні кроки однокурсниць — зі складнощами, адаптацією, несподіваними відкриттями й важливими висновками. Цей матеріал допоможе краще зрозуміти, як студенти справляються з викликами на старті й чому навіть найменший досвід може стати опорою для подальшого зростання.
Слідкуйте за трендами digital — приєднуйтеся до каналу The Inweb Media
«Будьте проактивними й не бійтеся стукати у всі двері»
Про те, що доведеться проходити практику, я дізналася ще на першому курсі. Уже не згадаю, звідки саме пішла ця інформація, але добре памʼятаю, як нас запросили в чат у месенджері, де зібрали всі деталі про цей процес.
Першу базу практики я шукала кілька тижнів — безрезультатно. Це мала бути місячна навчальна практика на позиції піарниці. Після першого курсу я розіслала резюме в понад десять компаній. У відповідь — або відмова, або тиша. Ніхто не шукав стажерів. Навіть ті компанії, які були в університетському списку, не відгукнулися.
Паралельно я намагалася знайти свою першу оплачувану роботу. Щодня моніторила відповідні платформи. І якимось дивом натрапила на вакансію стажера з піару в Німецькому товаристві міжнародного співробітництва. Надіслала резюме й мотиваційний лист, пройшла співбесіду — і почала працювати. Там же змогла зарахувати й свою навчальну практику.
Найскладніше в цьому періоді було те, що ти ніби нікому не потрібен. Практика триває всього місяць, а студенти після першого курсу ще зовсім зелені. Завдання — радше теоретичні. Здається, для багатьох компаній це більше морока, ніж користь: треба витрачати час на нову людину, яка пробуде в команді лише чотири тижні й навряд чи встигне щось зробити. Це просто невигідно.
На момент наступної практики — виробничої — я вже залишила перше місце роботи. І знову постало запитання, куди йти. Але цього разу в мене вже був досвід і портфоліо — це значно полегшило пошуки.
Виробнича практика мала бути вже в журналістиці. Я знову почала надсилати резюме, додаючи свої тексти й мотиваційний лист. Цього разу в мене вже був вибір: я звернулася у великі медіа, які поважала, і в кілька менших — отримала чотири позитивні відповіді. Одна з них — від редакції, про яку найбільше мріяла, українського Forbes. Мене запросили на співбесіду, після якої інші варіанти відпали самі собою. Саме там я бачила найбільше можливостей. Я потрапила в команду професійних журналістів на два місяці, але вже понад рік працюю з ними пліч-о-пліч.
Моя порада — будьте активними й не бійтеся стукати у всі двері. Те, що вам можуть відмовити чи не відповісти, — нормально. Але цей барʼєр можна подолати. І це точно у ваших силах. Намагайтеся виділитися. Додавайте приклади робіт, навіть якщо це завдання з інституту чи фейкові проєкти. Чітко вказуйте свої навички й те, де ви їх застосовували. І головне — покажіть, чим ви можете бути корисні компанії.
«Оберіть кілька варіантів і спробуйте там, де вам цікаво»
Про те, що практика в ННІЖ буде обовʼязковою, я дізналася ще на першому курсі. Тоді це здавалося чимось дуже захопливим. Хотілося якомога швидше спробувати себе на реальній роботі, познайомитися з людьми з креативної індустрії й побачити, як усе влаштовано насправді.
У моєму випадку допомогла мама — вона працює на Суспільному й знала, які редакції беруть студентів. Завдяки їй я потрапила на практику до ранкового шоу на «Суспільне. Культура». І це справді було влучання в десятку: динаміка, команда, постійний рух — усе було близьке й зрозуміле. Єдиною складністю став графік: щоденні поїздки в офіс і по 4–5 годин на ногах. Як типовій зумерці, мені хотілося дистанційки. Але робоча атмосфера це перекривала — і команда, і проєкти заряджали енергією.
Я займалася комунікацією з гостями ефіру: шукала спікерів, знайомила їх із форматом, супроводжувала під час зйомок. Також монтувала нарізки для YouTube Shorts — з інтервʼю, факапів, цікавих моментів. І це стало несподіваним відкриттям: я зрозуміла, як сильно мені подобається працювати з YouTube і відповідати за процес. Навіть під час практики в мене була умовна мінікоманда: я частково координувала іншу стажерку й розподіляла завдання, щоб зосередитися на головному. Тоді я вперше відчула: робота — це не тільки офіс і рутинні задачі. Це ще й нові знайомства, можливість прокачати навички, які здавалося вже забутими, і знайти в собі щось неочікуване.
Я не залишилася на Суспільному, бо вони беруть на роботу лише випускників. Але цей досвід став сильним пунктом у резюме й допоміг мені знайти наступну роботу. А ще це для портфоліо — вагоме доповнення.
Тому, якщо ви ще не знаєте, де проходити практику, оберіть кілька варіантів і спробуйте себе там, де вам цікаво. Навіть якщо практика виявиться неідеальною — це все одно досвід, який допоможе вам зрости професійно.
«Сприймайте практику, як шанс безпечно спробувати свої сили»
На спеціальність «Реклама та зв’язки з громадськістю» я перевелася після першого курсу. Щойно опинилася в новому академічному середовищі, одразу дізналася, що незабаром потрібно буде проходити практику. Було трохи тривожно: часу на пошуки місця практики майже не залишалося, а в новій групі я ще майже нікого не знала. Але встигла розпитати одногрупників про їхній досвід — це допомогло швидше зорієнтуватися.
Зрештою адміністрація інституту не залишила мене наодинці з проблемою. Урахували мій перехід, адаптацію й обмежений час — і запропонували пройти практику на базі самого інституту. Це справді дуже спростило процес.
Під час практики я допомагала організовувати приймання документів до магістратури, а також працювала з соцмережами інституту. Разом із командою ми створювали динамічний контент для вступної кампанії. Зокрема, короткі відео, щоб зацікавити абітурієнтів. Це дало відчуття, що я справді беру участь у важливому процесі.
Особливо цінним був щоденний контакт з адміністративною командою. Ми працювали в адміністративному крилі, тож мали нагоду познайомитися з керівництвом і викладачами. Один із заступників директора завжди створював атмосферу підтримки — заходив із фруктами й солодощами, цікавився нашими справами. Один із викладачів регулярно жартував — і з часом у нас навіть зʼявилися внутрішні меми, які стали частиною спільної історії.
Ця практика допомогла краще познайомитися з інститутом, почуватися в ньому впевненіше, дізнатися, як працює його внутрішня кухня, і просто звикнути до нових аудиторій та ритму. Також я прокачала комунікаційні навички, навчилася швидко орієнтуватися в адміністративних процесах, працювати в команді й знаходити спільну мову з різними людьми.
Для мене ця практика стала мʼяким входом у нову спеціальність. Згодом я працювала піарницею в стартапі, агенції та грант-менеджеркою в громадській організації. Більшість цих можливостей зʼявилися завдяки нетворкінгу й участі в подіях інституту.
Рекомендую першокурсникам і юним креативникам сприймати першу практику, як шанс безпечно спробувати свої сили. Це етап знайомства з професією, де важливо ставити запитання, адаптуватися й не боятися робити перші кроки. І навіть якщо не встигаєте знайти місце поза університетом — практика при інституті теж може дати багато цінного.
