«Загальне правило бізнесу в адаптації ветеранів — не нашкодити» — інтерв’ю з Масі Найємом, засновником юридичної компанії Miller
Робота з ветеранами в бізнесі не зводиться до готовності найняти людину після служби або підтримати ветеранський проєкт. На практиці вона потребує зрілих управлінських рішень: підготовленого менеджменту, зрозумілих правил, етичної комунікації, юридично оформлених домовленостей і готовності говорити з ветеранами на рівних. Без цього навіть добрі наміри можуть перетворитися на формальну підтримку або дії, які ненавмисно ставлять ветерана в нижчий статус.
В інтерв’ю для Медіа Inweb Масі розповів, з якими викликами ветерани стикаються після служби, як компаніям готуватися до найму ветеранів і чому співпраця з ветеранськими бізнесами має будуватися на рівності, контрактах і результаті, а не на пільгах чи статусі.
— Масі, ви поєднуєте досвід військової служби, адвокатської практики та управління бізнесом. Як ви для себе визначаєте, що таке ветеранський бізнес зараз?
Зараз ветеранський бізнес є ветеранським навіть не на папері. Це бізнес, власником або власницею якого є людина, яка виконувала свій обов’язок захищати Батьківщину й водночас намагалася не стати тягарем для держави після звільнення зі служби. Але поки ця людина служила, інший бізнес продовжував розвиватися. У конкуренції з ним ветеранський бізнес може вигравати хіба що завдяки особливій довірі до себе.
— З вашого досвіду, з якими управлінськими труднощами ветерани найчастіше стикаються, коли запускають власний бізнес після служби?
Зараз з армії часто можна піти лише тоді, коли залишив там частину свого здоров’я. Тому перший виклик для ветерана після служби — це здоров’я. Наступний — фінанси: і на лікування, і на життя. А вже звідси виникає ще одна проблема — робота.
Не всі, хто повертається з війни, хочуть повернутися на ту саму роботу, з якої йшли на службу. А навіть якщо хочуть, це не завжди можливо. Роботодавець може не взяти ветерана назад через застаріле законодавство про працю. Бувають ситуації, коли сам ветеран хоче й може продовжувати працювати на попередньому місці, але законодавство не дає для цього можливості.
— Які управлінські підходи, сформовані військовим досвідом, найкраще працюють у бізнесі?
Передусім це сфокусованість на справі, яку робиш. Другий важливий підхід — ефективність. У бізнесі, як і у війську, немає сенсу котити квадратне (тобто витрачати сили на процес заради процесу — прим. ред.). Ще один підхід — командна взаємодія, а не сам по собі. Це суттєво відрізняє ветеранський управлінський досвід від багатьох цивільних підходів.
— Що бізнесу варто переосмислити у ставленні до ветеранів, щоб їхня інтеграція в команди проходила без зайвої напруги?
Насамперед — упередження. Коли ми запитуємо в бізнесу, що саме його лякає в реінтеграції ветеранів, часто називають агресивність. Але коли просиш навести приклади, їх або немає, або йдеться про один чи два випадки. Агресивними можуть бути й цивільні, тому некоректно автоматично пов’язувати таку поведінку саме з ветеранами.
Також варто шукати спільні точки взаємодії, а не те, що роз’єднує бізнес і ветеранів. Таких точок насправді багато. Крім того, важливо розуміти, що досвід, який ветерани отримують на війні, може бути корисним для бізнесу. Більшість ветеранів мають сильне відчуття відповідальності й високу стресостійкість.
— Багато компаній зараз говорять про готовність наймати ветеранів. Як зрозуміти, що бізнес реально готовий це робити?
Це видно з кількох речей. Насамперед із того, чи говорять у колективі про те, за що саме мають бути вдячні ветерану. Важливим маркером є й запровадження в компанії хвилини мовчання.
Також має значення, чи колектив знає, як спілкуватися з ветераном: на рівних, без героїзації. Якщо це людина з інвалідністю, працівників мають проінформувати про її потреби на робочому місці.
Ще один важливий момент — розуміння, що ветеран не завжди назавжди йде із Сил оборони України, адже може стати частиною оперативного резерву. Відповідно, раз на рік його потрібно відпускати на курси резервістів.
— Яких типових помилок бізнес припускається у ставленні до ветеранів ще до початку співпраці?
Перша помилка — упередження, що ветеран має якісь окремі потреби й що це лише його потреби. Насправді більшість цивільних людей у команді можуть мати схожі потреби, наприклад у психологічній підтримці або просто в культурі дякувати одне одному.
Друга помилка — постійно ідентифікувати людину лише як ветерана. Не всі хочуть згадувати досвід війни. Передусім це людина, яка може мати й інші ролі та ідентичності: бути матір’ю, батьком, хорошим спеціалістом.
Через незнання підходів до спілкування з ветеранами можуть виникати додаткові бар’єри в комунікації та ставленні. Тут я радив би говорити з ветераном на рівних: не зверхньо і не з почуттям провини.
— Що в робочому середовищі допомагає ветерану легше адаптуватися в команді після служби?
Усвідомлення, за що саме ветеран віддав таку жертву і за що воював. Визнання досвіду війни — і діями, і словами. Уміння чути потреби ветерана й сприймати їх як норму, якщо вони пов’язані з наслідками війни.
Також на адаптацію сильно впливає інтеграція ветерана у спільні заходи, щоб не обмежувати його без його ж добровільного вибору.
— Як керівникам і HR-спеціалістам вибудовувати комунікацію з ветеранами в команді?
Просто й прямо: без надмірної обережності, тиску чи особливого статусу. Поважати — не означає постійно виділяти людину. Це означає чесно ставити задачі й давати зворотний зв’язок. З ветеранами треба говорити на рівних.
— Як бізнесу коректно реагувати, якщо під час адаптації ветеранів у команді виникають кризові ситуації?
Кризи бувають різні. У таких ситуаціях я радив би бізнесу залучати військових психологів, щоб вони пояснили, як діяти й допомогти людині, зокрема якщо йдеться про панічні атаки чи інші кризові стани.
Передусім потрібне інформування: які кризи можуть виникати і які справжні причини можуть за ними стояти. Загальне правило — не нашкодити. Діяти потрібно з любов’ю до людей.
— Де, на вашу думку, проходить межа відповідальності роботодавця в таких випадках?
Роботодавець відповідає за умови роботи ветерана, його безпеку та готовність команди діяти етично і з повагою.
— Як компаніям вибудовувати співпрацю з ветеранськими бізнесами на партнерських, а не декларативних засадах?
Спершу потрібно зрозуміти потребу ветеранського бізнесу. Якщо є можливість — допомагати системно. І точно не варто робити речі, які ставлять ветерана в нижчий статус. Наприклад, пропонувати безплатний туалет лише тому, що це ветеран. Це може сприйматися так, ніби ветеран не здатний самостійно закрити базову потребу.
— На що ветеранському бізнесу варто звертати увагу в роботі з великими компаніями та які правові ризики краще закрити ще на старті?
Варто розуміти, що у великих компаніях ніхто не чекає на ветеранський бізнес окремо лише через його статус. Це передусім бізнес, а отже — конкуренція. Тому потрібно будувати довготривалі стосунки, бути якісним, відповідати за свої слова й працювати так, щоб довіра тривала роками.
Серед правових викликів найчастіше трапляються неформальні домовленості, слабкі контракти, трудові питання й податкова недисциплінованість. Усе це можна закрити на старті.
— Ви неодноразово говорили про важливість особистих опор у цивільному житті. Що допомагає вам зберігати стійкість і відновлювати ресурс у повсякденній рутині?
Для мене це насамперед знайти мир усередині себе. Тобто працювати з психологічними викликами. Також потрібно займатися спортом і пам’ятати, що все в житті минає. Особливо погане. І найефективніше — не переживати за те, на що не впливаєш на 100%.
— Ви вже вдруге привозите з фронту тварин, які стають частиною вашої родини. Яку роль вони відіграють у вашому відновленні після служби?
У мене є пес Бармалей, а також два чорні коти з фронту. Це найцінніші друзі, бо вони все розуміють і вміють слухати. А ще вони вчать любити. Вони не можуть говорити, тому ти маєш думати, що саме може дати цій тварині шматочок щастя. І це також про любов.
— Які три поради ви дали б ветеранам, які планують запуск бізнесу або повернення до цивільної роботи в наймі?
Не чекайте, що буде легше. Мрійте й досягайте своїх мрій — усе реально. Не запалюйтеся надто швидко, бо так можна згоріти. Усе буде добре.
— Які три речі варто врахувати компаніям, що наймають ветеранів?
Готуйте менеджмент. Особливо це задача для HR. Робіть правила, а не «індивідуальний підхід». Будьте чесними в очікуваннях.
— І які три принципи важливі для бізнесів, які планують співпрацю з ветеранськими компаніями?
Рівність, а не пільги. Контракт, а не довіра на словах. Усі домовленості мають бути чітко оформленими. Результат, а не статус.
