Як крафтове виробництво старовинного українського напою здобуло світове визнання — досвід Романа Пелеха
Контрабас — український крафтовий напій, що був втрачений за радянських часів. Згадки про контабас зафіксовані ще у «Словнику української мови» Бориса Грінченка та на сторінках газети «Рада» 1913 року.
Нині виробництво контабасу — це сімейний крафтовий бізнес, який розвиває ветеран Роман Пелех. Його зусиллями напій вийшов на міжнародний ринок, а також здобув низку нагород, зокрема, на San Francisco World Spirits Competition.
Для Медіа Inweb Роман розповідає про підприємницький шлях у світі крафтових алкогольних напоїв, складнощі на шляху до реалізації задуму та здобутки контабасу на світовій арені.
— Розкажіть про ваше життя до започаткування компанії «Контабас Контапел»: чим ви займалися, чи був у вас досвід роботи у бізнесі?
Я починав з FMCG-продажів — з мерчендайзера в ROSHEN. У компанії я доріс до старшого торгового представника, а потім — перейшов в іншу компанію як регіональний представник. Тобто я йшов з найнижчої ланки до найвищої, і у 2014 році закінчив регіональним представником Moët & Chandon по Західній Україні та додатково — у Харкові.
Згодом я відкрив власний бізнес із працевлаштування за кордоном: п’ять років життя в Чехії дали мені хороші зв’язки. На піку діяльності ми мали 22 офіси по всій Україні. Паралельно я почав займатися контабасом — спершу для себе, як хобі, але з часом це захоплення переросло в мій наступний бізнес.
— Чи уявляли ви, що колись працюватимете з крафтовим алкоголем?
Я все життя мріяв цим займатися. У 18 років я жив у Чехії та випадково познайомився з українським бізнесменом дуже високого рівня. Я написав йому листа про те, що знаю, як придумати гарний алкогольний напій, — це просто треба в горілку додати лимону, щоб вона була смачнішою, і відправив. Ясно, що він нічого не відповів мені (сміється — прим. ред.)
На «Маркомі» (до 2014 року — єдиний дистриб’ютор Hennessy в Україні, один із лідерів ринку елітного алкоголю в Україні) у нас відбувалися регулярні дегустації та знайомства з історією різних напоїв. І якби я цю школу не пройшов, то в момент, коли знайшов 90 літрів контабасу, можливо, навіть не помітив би, що вони мають цінність. Можливо, я б просто вилив усе десь за парканом і пішов собі далі. А так, спробувавши, я зрозумів, що цей напій не гірший, ніж найкращі коньяки світу.
— Як відбулося ваше перше знайомство з контабасом? Як вам вдалося ідентифікувати напій?
Разом з братом ми придбали старенький дім на Закарпатті, що раніше належав чоловіку з Житомирщини, і у його льосі знайшли 90 літрів алкогольного напою, а також звичайний шкільний зошит із розписаними рецептами різних напоїв і страв. На пляшках було вказано, що це контабас. А у книзі рецептів — відмічені номери пляшок, і був написаний рік — 1993.
Пам’ятаю, ще за тиждень до цього я дегустував досить дорогий віскі. Ти робиш ковток, і через годину його смаки усе ще переливаються. Те саме я відчув, спробувавши контабас. Я подумав: «Ого. Це круто, це реально сильно». Тож сказав братові: «Ми не можемо закинути цю справу. Нам випала така можливість!»
Спочатку ми роздивилися контабас, зайшли в книгу рецептів, погуглили. Потім я знайшов словник Бориса Грінченка, де написано: «Як нап’ється контабасу, стане нетверезим». У словнику кінця XIX-початку XX століття є слово «контабас», тобто щонайменше за 100-200 років до того люди пили цей напій. Тоді для мене це був шок, але з часом я усвідомив, наскільки радянська і російська пропаганда перекреслювали все, що було наше, українське.
— Розкажіть детальніше про контабас та його історію. Як так сталося, що колись популярний напій практично зник і був втрачений?
Контабас — це напій, який складається з двох інгредієнтів: дистиляту і бруньок чорної смородини. Більше туди нічого не додається, хоча коли ми перший раз давали пробувати його спеціалістам, вони переконували, що він настояний на дубових бочках. Насправді цей вишуканий смак, який балансує між солодким і терпким, деревним і ягідним, дають бруньки чорної смородини.
Зараз ми співпрацюємо з Міністерством агрополітики щодо закріплення назви «контабас» — виключно для напоїв, виготовлених в Україні. Для мене контабас — це частина української спадщини, на одному рівні з борщем чи варениками. Це суто українська історія, яка демонструє тяглість нашої нації.
Свого часу контабас зник — приблизно у 1930-х, у трагічний період Голодомору. Я переконаний, що ми втратили дуже багато. Уявіть: якби я натрапив на цей напій і не знайшов про нього жодної згадки — що б я подумав? Та, на щастя, записи збереглися.
— Коли саме ви вирішили, що маєте відродити контабас, і з чого почалася історія «Контабас Контапел»? З якими складнощами ви зіткнулися на старті?
Колись до моєї дружини в гості приїхала подруга, яка зазвичай п’є щось на кшталт мартіні, — а саме того дня мені якраз передали першу пробу контабасу. Вона запитала, чи є щось випити і я відповів: «Нічого немає, хіба що контабас. Я й сам ще не куштував, але можу тобі налити».
Налив. Минуло десь пів години й вона повертається з проханням налити ще. Тоді вже й сам спробував та зрозумів: у нас вийшов справді хороший продукт. Саме після цього я вперше замислився, як розвивати цю справу серйозно.
Знайдені 90 літрів старого контабасу ми купажували зі свіжим, який виготовили самі. Пропорція вийшла один до трьох: третина — витриманий, решта — молодий. Усе це ми розлили у 400 пляшок і вирішили продати їх серед знайомих, щоб отримати перші кошти на закупівлю обладнання. Розійшлися ці пляшки дуже швидко і за високою ціною: тоді це було 150–170 доларів за пляшку.
Ми закумулювали певну фінансову подушку і почали шукати приміщення під цех. Спершу знайшли в Києві закинуту радянську їдальню, яка майже відповідала всім жорстким вимогам щодо підлоги, стін, каналізації тощо. Ми вклали чималі кошти в її облаштування, але коли подали документи на ліцензію, нам дали зрозуміти: ми нічого не отримаємо. Тоді пішли іншим шляхом — через знайомих вийшли на вже чинне виробництво компанії «Златогор» (нині закрита) та орендували в них цех. Саме під ліцензією цієї компанії ми й виготовили перші пляшки. Інакшого способу вийти на ринок алкогольної продукції не було.
На початку лютого 2022 року ми нарешті отримали дозвіл на продаж на базі «Златогора». Встигли знайти навіть перші дві точки — магазин Fermachi та ресторан «Глек». Але 24 лютого почалася повномасштабна війна, і я пішов на фронт.
Після мого повернення ми зняли новий цех у Броварах. Я прийшов до виробника обладнання і вони були щиро здивовані: «А, це ви робите контабас? Вау! Ми вам і знижку зробимо, і розтермінування, все що треба. Тільки візьміть у нас, щоб ми потім могли сказати, що контабас виготовляється на нашому обладнанні».
Мені просто пощастило. Як і з тими бруньками чорної смородини — їх майже неможливо дістати, бо виробники їх не продають. В Україні немає компаній, які обривають бруньки чорної смородини. Такі є у Франції, я випадково натрапив, вони використовуються у парфумерній галузі. Проте ми обійшли купу Facebook-груп, писали, просили — і зрештою знайшли.
— Як вам вдалося досягти автентичності смаку? Чому виготовлення контабасу неможливо автоматизувати?
Ми робимо саме такий напій, як знайшли у 2018 році. Над цим довелося працювати два роки. По-перше, кожна брунька дає свій відтінок смаку та аромату, тож завжди треба купажувати напій до збалансування всіх присмаків, аби він був схожий на той контабас, який пили наші предки. Це неможливо автоматизувати.
По-друге, бруньки є дуже щільним і насиченим матеріалом. Вони часом дають осад, помутніння напою. Це не змінює смак, але вигляд стає некомерційним. Ти не можеш продавати мутний напій.
— Коли після запуску ви зрозуміли, що продукт має потенціал для масштабування?
Коли ми зробили ті 400 пляшок, і вони дуже швидко продалися. До того моменту я взагалі не дивився на це як на бізнес. Це було хобі, я експериментував, нікуди не поспішав. Тому що, аби зрозуміти, яким буде контабас, потрібен час.
Після виготовлення ми відстоювали напій близько пів року, і лиш тоді робили висновки. Тому я думав про це на перспективу, через років 10. Але коли ми так швидко продали цих 400 пляшок за дуже дорого, я був приголомшений.
— Як ви знайомите українських споживачів з новим «гравцем» алкогольного ринку з такою глибокою історією та цікавим смаком?
Після повернення з фронту я почав знімати відео, давати інтерв’ю. У мене є хороший знайомий — відомий блогер і військовий, ми служили в одному батальйоні. А ще він дуже любить контабас. Я написав йому: «Слухай, мені треба якось розвивати цю справу, але я не знаю як». І він запропонував зробити пост на InformNapalm. Після цього продажі злетіли — ми просто не встигали обробляти замовлення.
Згодом нами зацікавилась «Економічна правда», а потім і інші медіа. Бо в кожної країни є свій алкогольний напій — коньяк, текіла, віскі. А в України, здавалося, — ні. Але ж не може такого бути, щоб у настільки давнього народу з глибокою історією не було власного елітного, смачного напою. І щойно я почав займатись контабасом, побачив, наскільки на це є попит.
Сьогодні ми продовжуємо розширювати присутність на українському ринку через ресторани, а також такі алкогольні й гастромаркети як WINETIME і OKWINE.
Окрім цього, ми працюємо із закордонними дистрибʼюторами та регулярно відвідуємо тематичні виставки.
— Як служба в армії та ветеранський досвід вплинули на ваше бачення та уявлення про місію контабасу?
Коли я служив, по нам відпрацювали декілька пакетів «Граду», а я буквально за пару хвилин спустився вниз, мене сильно контузило. Я думав: «Чому я не загинув? Для чого мене всесвіт врятував?»
А потім зрозумів: «Мені ж контабас ще треба доробити!»
— «Контабас Контапел» — це сімейний бізнес. Розкажіть про роль вашої родини у ньому.
Наш маркетинг — це заслуга моєї дружини, вона мені допомагає з просуванням. Можна сказати, що контабас — це 50/50 — моя дружина і я.
Коли виникають сумніви та здається, що цю справу треба кидати, вона завжди підтримує. Наприклад, коли ми не могли придбати бруньки, вигадали закуповувати палички, що кожного сезону лишаються після обрізання смородини. Якщо ці палички навесні посадити в землю, на них виросте брунька. Виходило ніби дешево у закупівлі, але сума в кінці склала чотири тисячі гривень за літр. Я розумів, що з такою ціною напій точно не стане масовим. Але дружина підтримала мене: «Давай далі щось думати, шукати, пробувати, далі працювати».
— Якими є ваші ключові принципи у підприємництві, які ви ніколи не порушуєте?
Найголовніше — довіряти людям, з якими співпрацюєш або які працюють на тебе. Якщо хтось помилився — не проблема. Головне, щоб не збрехав. І це дуже важливо: якщо ти можеш довіряти своєму персоналу і людям, це значить, що ти можеш швидко рухатися в усіх напрямках — закупівлі, бухгалтерія, обладнання, юридичні моменти.
Ти ніколи не зможеш проконтролювати все, але якщо побудуєш гарну команду, яка сама буде розуміти принципи, куди ми рухаємося і для чого це робимо, розвиток відбуватиметься набагато швидше.
— На якому етапі розвитку бізнесу ви зрозуміли, що контабас готовий до виходу на міжнародний ринок?
Я одразу це розумів. Одна з початкових задач полягала в тому, щоб про контабас дізнались у всьому світі, щоб він продавався в усьому світі. Щоб так само як про мексиканську текілу, всі знали, що контабас — це український національний напій, що у нас були дійсно шляхетні напої.
Тому задум про вихід на міжнародний ринок був від початку.
— Як іноземна аудиторія сприймає контабас? Чи розуміє вона його історичний контекст?
Насправді іноземна аудиторія не дуже зацікавлена історичною глибиною контабасу. Звичайно, її більше цікавить смак. І коли ми давали дегустувати напій іноземцям, вони казали, що ніколи не куштували нічого подібного.
Між іншим, цікавим є сприйняття контабасу у Сполучених Штатах, тому що до 2000-х років там діяла заборона на чорну смородину. Зараз ми працюємо над виходом на американський ринок, уже маємо дистриб’ютора, оформляємо документи.
— Що для вас є найскладнішим у просуванні українського продукту на міжнародній арені?
Вихід на міжнародну арену є загалом складним напрямком, тому що Європа і США — це усталені ринки з усталеними смаками. Присутня велика конкуренція серед інших видів напоїв: багато різних видів віскі, рому, коньяку, бурбону тощо. Тож найважче, звичайно, це знайти свій відсоток споживачів, яким зайде твоя продукція, які будуть її купувати.
Складно виходити на нові ринки, складно знаходити людей, які хотіли б тобі допомагати розвивати поки ще нікому невідомий напій.
— Як, на вашу думку, контабас змінює уявлення світу про Україну?
Насправді кардинально змінює. Коли світ чує, що є український національний напій контабас, і він походить із XVII століття, це прямо впливає на погляд на нашу націю загалом.
На жаль, багато хто сприймає нас лише як країну, що колись була в СРСР, начебто ми просто якась республіка, що відвалилася. А от розуміння контабасу підштовхує іноземців більше дізнаватися про історію України. Напій викликає зацікавленість у культурі українців.
Завдяки своєму унікальному, ні на що не схожому смаку контабас уже здобув широке коло прихильників за межами України, і дві престижні нагороди світового рівня. Одна з них — на San Francisco World Spirits Competition.
